Позначка Європа

Інтербелум. Частина перша.

Коли берешся проводити історичні паралелі (або просто розповідати щось таке, документально-історичне) — завжди є спокуса почати з подій, що сильно передують тому, про що плануєш говорити.

Адже у кожного історичного повороту є передумови, а у ціх передумов — свої, і так далі. Якось пам’ятаю, почав я розповідати щось про історію радянських євреїв, і розповідь довелося починати з польського короля 14-го століття [1]

Цього разу я собі твердо поставив рамки, благо все, що відбувається, явно знаходиться в рамках 20 століття, якщо точніше — періоду між двома світовими війнами, інтербелуму.

У тих війн, саме завдяки їхньому жахливому масштабу, виявився дуже дивний ефект — вони «синхронізували» світ, змусивши зовсім різні країни переживати несподівано схожі події.

Ось скажімо після першої світової одразу у кількох європейських країнах почали активно зростати національно-популістські партії. Муссоліні дав ім’я явищу, назвавши цей рух фашизмом.

Про італійський і німецький фашизм пам’ятають, звичайно, усі, але активність подібних організацій в інших європейських країнах для багатьох — кумедний анекдот, спроби скопіювати успіх вождистських проектів у Німеччині та Італії.

Насправді нічого кумедного. Ці проекти не були сліпим копіюванням, вони стали результатом синхронізованих війною ситуації в цих країнах.

Дивіться самі — післявоєнна Європа разом зіткнулася з:

  1. Величезний відсоток колишніх солдатів, які звикли до насильства, не бояться застосовувати зброю, що мають спільне фронтове минуле. Під час ПCВ населення Німеччини, наприклад, складало 65 мільйонів осіб. А мобілізовано з них (не єдиним разом, звичайно) було жахливих 13 мільйонів.
  2. Протягом воєнних років населення накачали пропагандою найагресивнішої якості. Вбийте в Google фразу «військова пропаганда в ПМВ» різними мовами і помилуйтеся тодішніми плакатами та гаслами.
  3. Комуністична загроза. Жахливі події російської революції та громадянської війни сприймалися в ті роки як дуже близька і дуже реальна небезпека. Більшовики не мали наміру зупинятися на російській революції — їм бачилася світова експансія комуністичної ідеї.
  4. Еліти європейських країн дуже серйозно ставилися до цієї небезпеки і намагалися знайти якусь політичну противагу пропаганді «червоних». До певного моменту фашисти виглядали дієвою «протиотрутою» потенційної революції.

Тут є ще такий момент — значення слова «фашизм» сотню років тому було далеко не таким чорним, як воно стало після початку Другої Світової. У 20-х і на початку 30-х фашизм багатьом здавався дуже перспективним і сміливим політичним рухом, здатним відновити порядок і захистити від радянської загрози.

У фільмах про ті роки це все подається як таке собі «загравання з дияволом», але це ефект післязнання.

Далі буде…

  1. россійскою – “Иные времена. Когда евреи были маленькими”