Багач, бідняк, бумер. Частина перша.
Нещодавно ознайомився з цікавою теорією [1], яка дає можливу відповідь на питання чому сучасне покоління британців (і якщо брати ширше – людей, що живуть у розвинених і багатих країнах) живе бідніше за їхніх батьків або дідусів і бабусь, що народилися відразу після Другої Світової.
Тут одразу важливо уточнити – бідніше не означає гіршу якість життя. Наприклад сучасні британці, мабуть, проживуть у середньому років на 15 довше, ніж їхній дід, що народився на початку 50-х – медицина за цей час зробила крок уперед. У них (і у нас, і у всіх) незрівнянно кращий доступ до інформації, ніж у півстоліття тому. Ну і так далі, зміни у світі за цей час були чималенькі.
Але сучасний юнак чи дівчина, схоже, мають в середньому меншу кількість матеріальних ресурсів, вони набагато більше платять за житло, та їх зарплата під час входу в ту галузь буде у відносному вираженні менше, ніж у його діда-бумера. Гірше того – перспективи обраної роботи зараз викликають безліч питань через бурхливі технологічні зміни, що відбуваються… ну, мабуть, скрізь.
Так от, теорія полягає в тому, що нинішнє становище мілініалів і зумерів є наслідком того, що їх покоління кратно менше величезного покоління бумерів. Тут виникає закономірне питання – що тут поганого? Це ж добре бути одним з небагатьох, менше конкуренції у пошуку роботи, при вступі до університету тощо.
Однак, бути однією з крапель великої людської хвилі – теж, мабуть, є свої сильні сторони. Загальні проблеми у великої кількості людей – вимагають від держави дослухатися до них. Як на організаційному рівні (цім людям потрібна інфраструктура для життя, яку доведеться збудувати), так і на суто політичному – коли вони прийдуть на виборчі дільниці.
Велике покоління з великими бажаннями та великими проблемами стає великою силою. Економічною силою, до речі. Для того щоб задовольнити потребу бумерів у будинках, автомобілях, харчуванні, медичному обслуговуванні – перебудовувалися або створювалися з нуля цілі промисловості. Тому що у великого покоління чисто арифметично були великі гроші на руках.
При цьому в наступних поколіннях такої масовості в західних країнах уже не спостерігалося.
Тому парадоксальним чином – бумери залишалися весь цей час центром тяжіння грошей та політичного впливу. Коли вони були активні у створенні своїх бізнесів – податки знижувалися, що вони почали старіти і виходити пенсію, навпаки, податки почали підніматися у тому щоб поліпшити якість медичної та соціальних систем.
Самі того не бажаючи дідусі і бабусі таким чином зробили так, щоб їх онуки починали своє життя з набагато важчої і мізернішої в плані фінансових ресурсів позиції.
Зрозуміло, це теорія, а чи не якесь одкровення. Навіть я, людина неосвічена в плані економічної історії, розумію, що існували десятки різних факторів, які сформували таку траєкторію руху людей і капіталів. Автоматизація, яка йшла все двадцяте століття, кількість годин, які бумери були згодні працювати на тиждень, відсутність глобального світового ринку товарів у сьогоднішньому його вигляді.
І все ж у цій теорії є певне здорове зерно, думка, яку я хочу спробувати прикласти до наших реалій.
Далі буде.
- ось у цій книзі – Pinch by David Willetts