Інтербелум. Освальд Мослі.
Є в істориків така концепція — коротке двадцяте століття. Для опису тогочасних подій береться не календарні сто років, а його «концентрована частина»: все між 1914 і 1991 роками.
Перша Світова зруйнувала фундамент тодішнього світоустрою: чотири імперії припинили своє існування, революції тут і там, образ «старої Європи», який значною мірою виник як наслідок наполеонівських ще війн, — перестав існувати.
І цей жахливий вибух змін, виплеск соціальної та емоційної енергії — не міг просто розчинитись у повітрі.
Ці короткі 20 років породили зовсім нову манеру отримання та утримання влади: художник-жебрак , політичний журналіст і письменник-емігрант раптово стають всемогутніми диктаторами, їм аплодують натовпи, їх шанують як пророків нового світу.
Втім, про цю трійку плюс-мінус усі знають, а я хочу розповісти дещо про персонажа набагато менш відомого. Який за дещо інших обставин міг би перетворити вільну країну на огидну диктатуру.
На щастя (і для нього самого теж, враховуючи долю успішніших фюрерів) не вдалося.
Отже, Освальд Мослі – перший (і останній) британський фашист. Його життєвий шлях чудово ілюструє ту синхронізацію Європи війною, про яку було в попередній частині.
Як і Гітлер з Муссоліні, Мослі під час першої світової був зовсім молодим чоловіком і добрим солдатом. Як і вони, він намагався створити надпопулістську партію, яка б об’єднувала у своїх лавах зовсім різні соціальні верстви. Подібно до Муссоліні, він кілька разів змінював свої політичні погляди, стрибаючи з одного політичного флангу на інший. Як Гітлер, він був надзвичайно талановитим оратором.
Але на відміну від фашистських вождів континентальної Європи — Мослі так і не вдалося конвертувати енергію невдоволення мас на справді серйозну силу. Причини називають різні:
- Британія вийшла з Першої Світової у кращому економічному стані ніж Німеччина та Італія. Не було такого масштабного безробіття та відчуття економічного глухого кута, не було масової політичної маргіналізації.
- Одна з базових концепцій фашизму — національна однаковість і однодумність була дуже далекою від досить різноманітної у національному плані Британії. Шотландців та ірландців важко переконати у тому «всі ми лише британці».
- Демократичні традиції, за всіх проблем тодішнього британського суспільства, були міцно вкорінені в політичному житті. У континентальній Європі (особливо в постімперських країнах) демократія була крихкою і довіри в громадянах часто не викликала.
- Сам Освальд Мослі, на відміну від Гітлера і Муссоліні, був зовсім несхожий на «людину з народу». Він народився в багатій аристократичній сім’ї, був одружений з донькою тодішнього англійського прем’єра, встиг зовсім молодим побувати в парламенті від обох основних партій. Навіть на фронті він був не простим солдатом маршової роти, а служив спочатку у кавалерії, а потім спробував піти у найелітарніший вид військ — в авіацію (але розбився, отримав інвалідність та демобілізувався).
- Ставка на антисемітизм та копіювання естетики німецьких штурмовиків була досить холодно сприйнята британською публікою.
В результаті Освальд Мослі не став великим диктатором, натомість потрапив до британської в’язниці під час війни, що, ймовірно, дозволило йому прожити довге життя. Тому що один із його колишніх однодумців, Вільям Джойс, встиг втекти на континент і влаштуватися на роботу в апарат німецької пропаганди. Його активність коштувала йому життя — «Лорда Хо-Хо» повісили 1946-го за зраду короні.
До речі, Мослі після війни та відсидки — повернувся до політики. Він став великим ентузіастом європейської інтеграції Британії, щоправда, у шовіністичному тлумаченні — там до Європи ще мала додаватися половина Африки в напівколоніальному статусі.
Далі буде…